24 січня у Свято-Покровському жіночому монастирі міста Києва пройшли урочистості з нагоди прославлення у лику місцешанованих святих засновниці цієї обителі – подвижниці благочестя інокині Анастасії (Романової).

Урочисте прославлення відбулося під час Божественної Літургії, яку в Свято-Миколаївському храмі обителі очолив Блаженніший Митрополит Володимир.

Йому співслужив серед інших архієреїв і митрополит Луцький і Волинський Ніфонт, запрошений на торжества настоятелькою Свято-Покровського монастиря ігуменею Калісфенією (Шамайло), яка народилась на Волині.

Інокиня Анастасія (велика княгиня Олександра Петрівна Романова) була причислена до лику місцешанованих святих рішенням Священного Синоду УПЦ (Журнал № 64 від 24 листопада 2009 року).

Наприкінці богослужіння Митрополит Володимир разом із духовенством вклонився чесним мощам преподобної, після чого привітав присутніх із визначною подією прославлення у лику святих інокині Анастасії. Також Первосвятитель побажав вірянам, щоб кожний, хто звертатиметься до святої, отримав за її молитвами від Господа мир, радість, спасіння та життя вічне.

Велика княгиня Олександра Романова народилася 2 травня 1838 року в Санкт-Петербурзі у родині принца Ольденбургського. Успадкувавши погляди батька, відомого мецената, вже в юні роки вона допомагала бідним і хворим дітям. 25 січня 1856 року перейшла в Православ’я з ім’ям Олександра і одружилася з великим князем Миколою Миколайовичем Романовим, рідним братом імператора Олександра II. Велика княгиня заснувала в Санкт-Петербурзі Покровську общину сестер милосердя, лікарню, амбулаторію, відділення для дівчаток-сиріт, фельдшерське училище та інші благодійні установи.До 1881 року була головою ради дитячих притулків Відомства установ імператриці Марії Федорівни, яке очолював принц Ольденбургський. Завдяки турботам великої княгині був складений капітал, на доходи від якого утримувалися 23 притулки для 5 тисяч сиріт. Під час російсько-турецької війни на власні кошти організувала санітарний загін.

У 1881 році в результаті важкої травми хребта (вона випала з карети) їй довелося покинути суворий пітерський клімат і перебратися у південніший регіон.

Велика княгиня вирішила переїхати до Києва, хоча мала в Алупці власний палац. Вона була паралізована і могла пересуватися тільки в інвалідній колясці. В Києві у 1889 році велика княгиня заснувала Покровську жіночу обитель на Лук’янівці, в якій і поселилася. Тут вона, довгі роки прикована до ліжка, отримала чудесне зцілення після молитви перед списком чудотворної Почаївської ікони Пресвятої Богородиці і почала ходити.

Після кончини чоловіка, що настала 13 квітня 1891 року, велика княгиня Олександра прийняла чернечий постриг з ім’ям Анастасія.

В обителі було влаштовано безліч добродійних закладів. У 1893 році тут відкрилася безкоштовна амбулаторна лікарня для бідних, що не мала рівних у всій імперії по своїх розмірах, зручності і оснащеності. Тут приймали до 500 хворих в день, при цьому смертність при операціях складала не більше 4%. Через рік в лікарні з’явився перший в Києві рентгенівський апарат. Інокиня Анастасія влаштувала безкоштовну аптеку, училище і притулок для дівчаток-сиріт, притулки для невиліковно хворих жінок і для сліпих. Суворе життя сестер обителі, організоване за строгим Студійським уставом, проходило в молитві і трудах. Не дивлячись на це, число охочих поступити туди в перший же рік склало чотири сотні, тоді як монастир міг прийняти лише 150 черниць.

Інокиня Анастасія, не зважаючи на своє походження, жила у простій келії, віддаючи всі кошти на утримання заснованих нею установ. Вона виконувала обов’язки асистентки хірурга на операціях, здійснювала нагляд за лікарняним розпорядком, харчуванням і духовним життям хворих, приготуваннями до операцій, несла чергування біля ліжок прооперованих, підтримувала дух хворих.

У 1897 році запобігла епідемії тифу в Києві, організувавши декілька спеціалізованих лікарень. До 1894 року, коли її стан здоров’я почав погіршуватися і їй самій було потрібно робити операцію, вона була присутня на всіх монастирських службах, сама читала шестопсалміє, часи, канон.

«Княгинин» монастир, як називали Покровську обитель, мав місіонерське і просвітницьке значення: тут працювали книжкова та іконна лавки, великим тиражем випускалися листки релігійно-морального змісту, поміщені в обитель сектантки-штундистки завдяки м’якому поводженню і бесідам з матушкою через деякий час повернулися в Православ’я.

Померла інокиня Анастасія 13 квітня 1900 року після тяжких страждань у четвер Світлої седмиці. Похована при величезному збігу народу в заснованій нею обителі, навпроти вівтаря Покровської церкви.

Після смерті засновниці монастир продовжував свою діяльність в такому ж руслі, аж до закриття у 1925 році. Під час Великої Вітчизняної війни монастир був відкритий знову і на його території був розміщений госпіталь для бійців Червоної армії, в якому сестри обителі з любов’ю і терпінням доглядали поранених солдатів. З того часу монастир більше не закривався.

Пам’ять преподобної подвижниці благочестя Анастасії буде звершуватися у четвер Світлої седмиці і в день обретіння мощей – 2 листопада.