Жив-був один швець. Він жив зовсім один в невеликому селі далеко в горах. Вільний час він завжди проводив у церкві. Але час ішов. Швець постарів і вже не міг підніматися до храму, оскільки той перебував на вершині гори.

Настало Різдво. Люди поспішали вклонитися народженому Христу. Тільки старий швець сидів біля вікна своєї майстерні і з сумом спостерігав за щасливим натовпом.

Люди зупинялися і питали:

– А хіба ти не йдеш? Чуєш церковний дзвін? Ходімо!

– Я вже не можу так високо підніматися. Я насилу ходжу навіть по рівному місцю ...

Прислухаючись до дзвону і співу церковного хору, що долітали до нього крізь морозне повітря, він відчував себе самотнім  і покинутим.

Задрімавши, він побачив дивне світло та Ангела, який запитав:

– Скажи, чого тобі бракує?

– Я не можу разом з іншими підніматися в Дім Божий, а мені хочеться привітати Дитятко Христа.

– Завтра Він Сам відвідає тебе! – сказав Ангел і зник.

Настав ранок, і старий став чекати Господа. Він прибрав у будинку, накрив на стіл. І вирішив, що не буде їсти і не запалить вогню, поки не прийде його Гість.

Раптом він почув кроки. Але це був не Христос, а всього лише маленький син сліпого, який жив на сусідній вулиці. Шкутильгаючи, він ішов босоніж по снігу і плакав.

– Чому ти плачеш? – спитав швець.

– У мене сильно болять ноги і мені важко ходити.

– А куди ти йдеш?

– У нас нема дров, і я йду назбрати трохи хмизу.

– Де твої черевики?

- Вони зовсім рвані, а на нові нема грошей.

– А зайди-но до мене. Постав сюди ногу. Добре. Сьогодні я чекаю Гостя, а завтра я із задоволенням зроблю для тебе пару чобіт. Грошей приносити не треба.

Очі хлопчика засяяли, і він побіг, забувши про біль.

День вже закінчувався, а Гість все не приходив.

Ні, от знову хтось іде. Ах, це лише вдова з сусіднього будинку, яка приносила в ремонт свої чоботи. Він згадав, що взуття готове і запитав, чому вона не забирає його.

– Мені нема чим сплатити тобі. У мене шестеро дітей, яких треба годувати.

– Візьми, – сказав старий, простягаючи їй чоботи. – Твої діти напевно потребують більше, ніж я.

Ось уже і сонце зайшло, а Господь усе не приходив.

«Він уже не прийде. Так, напевно, це був просто сон». І тут почувся стукіт у двері ...

Але і це був не Христос! Це був просто бідний подорожній,який просив ночівлі.

– Будь ласка, заходь і будь, як вдома.

Мандрівник увійшов і стомлено сів біля холодної печі. Він весь тремтів. Швець зніяковів:

– Я б охоче запалив вогонь, але чекаю ще одного Гостя.

– Гостя? Але хто може прийти так пізно і в такий мороз?

Старий ще раз підійшов до вікна. «Можливо, Він ще прийде, – з надією подумав швець, – але як  же я можу відмовити у теплі і вечері бідній людині?» І він запалив вогонь і нагодував подорожнього, поділившись з ним тим, що приготував для Гостя.

Потім вони лягли спати. Старий засмучено прошепотів:

– Чому ти не прийшов, Господи? Я чекав Тебе весь день ...

І знову в кімнаті засяяло яскраве світло, і дивний голос сказав:

– Я тричі приходив до тебе, і ти тричі як дорогого гостя зустрічав Мене!

www.happy-school.ru