У Луцьку побувала нетлінна правиця великомученика Дмитра Солунського .

Ковчег з мощами у рамках всеукраїнського хресного ходу привезли у Свято-Покровську церкву в суботу, 3-го грудня. Незважаючи на дощову погоду, на подвір’ї храму святиню чекали кілька сотень вірян.

«Сьогодні у нас в Луцьку непересічна подія, - сказав керуючий єпархією митрополит Луцький і Волинський Ніфонт. – З Греції Господь сподобив прислати до нас мощі святого великомученика Дмитрія Солунського. Він постраждав за віру у перші віки християнства».

Користуючись нагодою, владика подякував присутнім на Богослужінні губернатору області Борису Клімчуку і міському голові Луцька Миколі Романюку, що посприяли ремонту дороги на вулицях, що межують із єпархіальним управлінням. Як зауважив митрополит Ніфонт, тепер йому не соромно за Луцьк перед високоповажними гостями, що часто приїжджають в управління.

Правиця Дмитрія Солунського перебувала у Свято-Покровській церкві до 11-ї години вечора. Весь цей час тисячі вірян могли прикластися до святині. Потім мощі перевезли до тимчасового храму всіх святих землі Волинської. Наступного дня о 15.30 ковчег з правицею попрямував далі по єпархіях України. Наступною стала Рівненська.

Довідково.

Святий великомученик Димитрій Солунський був сином римського проконсула у Фессалоніках (су¬часні Салоніки, слов'янська назва — Солунь). Бать¬ко й мати святого Димитрія були таємними хрис¬тиянами.

Починалося третє століття християнства. Римська влада, яка насаджувала язичництво, по¬силювала гоніння на тих, хто сповідував Христову віру. В потаємних покоях свого будинку батьки свя¬того Димитрія влаштували домову церкву, де хлоп¬чика охрестили й наставляли у християнській вірі. Після досягнення Димитрієм повноліття імператор Галерій Максиміан викликав юнака до себе і, пере¬конавшись у його освіченості та військово-адміні¬стративних здібностях, призначив проконсулом Фессалонікійської області замість його померлого батька.

На молодого воєводу було покладено два важ¬ливих обов'язки

По-перше, він мав захищати міс¬то від набігів варварів (варто зазначити, що серед племен варварів, що загрожували Римській імперії, не останнє місце посідали наші пращури — слов'яни, які охоче селилися на Фессалонікійському півострові; існує навіть думка, що батьки святого Димитрія мали слов'янське походження). По-друге — знищу¬вати християн та їхнє вчення.

Імператор недвознач¬но висловив свою волю щодо християн: «Віддавай на смерть кожного, хто прикликає ім'я Розп'ятого». Призначаючи Димитрія проконсулом, імператор навіть не підозрював, яку широку дорогу для подви¬гів він відкриває таємному подвижникові.

Отримавши призначення, Димитрій повернувся до Фессалонік і відразу ж перед усіма сповідав Гос¬пода Ісуса Христа. Замість того, щоб гнати і карати християн, він відкрито почав навчати християнства мешканців міста й викорінювати язичницькі зви¬чаї та ідолопоклонство. Автор житія святого, Симе¬он Метафраст, зазначає, що своїм ревним просвітницьким служінням Димитрій став для Фессалонік «другим апостолом Павлом», адже саме «апостол народів» створив колись у цьому місті першу хрис¬тиянську громаду. Святому Димитрію Господь су¬див наслідувати апостола і мученицькою смертю.

Коли імператор дізнався, що новопризначений проконсул Фессалонік — християнин…

і що він багатьох римських підданих навернув до християнства, його гніву не було меж. Повертаючись із походу до Причорномор'я, імператор, бажаючи розпра¬витися із солунськими християнами, вирішив вес¬ти армію через Фессалоніки. Дізнавшись про це, святий Димитрій завчасно звелів своєму вірному слузі Луппу роздати все майно вбогим, сказавши при цьому: «Розділи багатство земне між ними — бу¬демо шукати для себе багатства небесного». Сам же великомученик Димитрій почав постувати й молитися, готуючись до мученицької смерті.

Коли імператор увійшов до міста і покликав до себе Димитрія, воєвода без страху визнав себе християнином і викрив неправдивість і суєтність римсько¬го язичництва.

Максиміан наказав кинути сповід¬ника до в'язниці

Там святому явився Ангел, який втішав його і зміцнював у подвигу. Тим часом імпе¬ратор насолоджувався гладіаторським видовищем, спостерігаючи, як його улюблений борець, германець на ім'я Лій, кидав на списи воїнів переможених ним християн. Один сміливий юнак-християнин на ім'я Нестор, учень святого Димитрія, прийшов до в'язниці й просив свого наставника благослови¬ти його на двобій із варваром. Димитрій благосло-вив його і, по молитвах святого, Несторові вдалося перемогти Лія і скинути його на списи — так само, як він кидав християн. Розлючений імператор на¬казав стратити святого мученика Нестора (пам'ять його святкується 27 жовтня / 9 листопада) і послав стражників до в'язниці — вбити списами Димитрія, який благословив Нестора на двобій.

На світанку 26 жовтня 306 року в темницю, де був ув'язнений святий, прийшли воїни і вбили його, про-стромивши списами. Вірний слуга Димитрія Лупп зібрав на рушник кров свого господаря, і, знявши з його руки імператорський перстень — знак високо¬го достоїнства, — намочив його в крові святого. Цим перснем та іншими речами, освяченими кров'ю мученика, святий Лупп почав зцілювати недужих. За це його схопили і стратили за наказом імператора.

Тіло великомученика Димитрія викинули на по¬живу диким звірям, але солунські християни забра¬ли його й таємно поховали. За часів правління свя¬того рівноапостольного Константина (306—337) над могилою святого Димитрія було побудова¬но церкву. Сто років потому, коли на місці старої церкви було вирішено звести нову, будівничі відна¬йшли нетлінні мощі святого мученика. (За матеріалами видання «Святий великомученик Димитрій Мироточивий, Солунський»).

Фоторепортаж